Моя поезія

Симфонія осінньої краси

Є в нашому бутті важливі дуже речі.

Одна із них – життя, а інша – смерть.

Шкодуєм лиш тоді, коли ми помічаєм

Що красота як птах, у вирій відліта

Згадайте ви ту мить, коли приходить осінь,

Дерева ще стоять багряно –золоті,

І вітер знов кружля опалим листям в лузі

І землю вкрили вже розкішні килими.

Буває ще й таке, що ми не помічаєм,

Що вже життя пройшло, злетіло не спинить,

І ніби квітка та, зів’яла край дороги,

Але у ній все ще життя тремтить.

Завжди буває так, що ми шкодуєм потім,

Що втратили колись оту щасливу мить,

Життя минуло вже немов красуня осінь
Забравши в небуття барвисті кольори.

 

Моє село Синюха

Моє рідне село, де дитинство пройшло,

Та земля, що діди і батьки обробляли

Там хатинка стоїть у селі чарівна,

І садок мальовничий її обрамляє.

Запах квітів рясних, що росли в квітниках,

Й виноградна лоза, й барбарис той духмяний,

Вишня шпанка, що завжди так рясно цвіла,

І бузок біля хати так п’янко дурманив.

Та хатинка була чепурненька така,

То бабусині руки її прибирали,

Запах свіжого хліба та ще й молока,

Так дитинство своє чарівне пам’ятаю.

І коли я іду по стежинках отих,

Що колись ще в дитинстві малою ходила,

Завжди боляче в серці у мене щемить –

Бо то туга напевно моя по дитинству.

 

Новоархангельськ

Чарівний і прекрасний Новоархангельськ,

Містечко, де народилася й живу,

Ти – найчарівніша перлина України

За цю красу тебе я так люблю!

Люблю твої я неповторні ранки,

Коли здіймається із сонечком туман,

І неописану красу затишних вулиць,

І відблиск сонця на церковних куполах.

На мальовничих берегах ріки Синюхи.

Розкинувся чарівний ліс з сосни.

Немов ота тендітна чарівниця

В нім зачаїлась “Бригантина” назавжди.

Коли погляну я у степ широкий –

Стоять кургани в полі тут і там.

Захована у них на віки вічні.

Історія минулого життя.

 

Калина

Стоїть рясна калина край дороги,

Її опале листя шелестить,

А кетяги, немов уста дівочі,

Ясно – червоним соком налились.

Схилилася, задумлива, журлива,

А вітер злий додолу віти гне,

Немов зламати бідну її хоче,

Забрати віру у майбутнє золоте.

Калинонько, калинонько, голубко!

Гойдаєшся, як квітка на вітру,

Засни – і хай насниться сон чудовий,

Весна прийшла – і ти вся у цвіту.

Стоїть рясна калина край дороги,

А віти її ніжні всі в снігу.

І сниться їй: яскраво сонце світить,

Птахи принесли весну запашну.

 

Весна

Прийшла весна, принесла радість людям,

Зачарувала, ніби вранішня зоря,

По океані неба знов хмарки танцюють,

В зеленім лузі пташка щебет розлива.

Озима ніжна зеленіє в полі,

У лісі зіткані із рясту килими,

І теплий вітерець ковиль колише,

А при дорозі пахнуть квіти польові.

Дзвенить веселий лісовий струмочок,

В прозорому, кленовому гаю,

Промінчик сонця зігріває все довкола,

Дощ поливає землю запашну.

Трава зелена спить ще у діброві,

Росою вкрита, ніби перлами вона,

Погляньте, все заквітчане довкола!

Весна прийшла, красу нам принесла.

 

Літо прийшло

Смарагдове вбрання вдягли каштани,

І свічки пишні розпустилися на них,

Красою неповторною Новоархангельськ вбрали,

Такий величний він буває раз на рік.

Ріка Синюха гордо розпустила,

Густі й зелені кучері дерев,

І ніби кришталева стрічка в’ється

А понад нею ніжні квіти польові.

Пшениця дружно колоситься в полі

Стигнуть черешні і суниці запашні.

Черемха біла ніби наречена,

Духмяним білим цвітом веселить.

Літо прийшло, пора для всіх бажана.

Для дітлахів, це час розваг і втіх,

Для господарств гарячі будні днини,

І всі ми хочемо насолодитись ним.

 

Осінь

Промайнуло літо, тихо, безгомінно.

По дібровах ходить осінь золота.

Ступає крок за кроком непомітно

В багряний плащ вдягнена вона.

В її очах блакить небес безкрая,

А усмішка і мила, і проста

В розкішних шатах із магічним пензлем

Довкола барви змінює вона.

Де перший крок - там золоті листочки

Танцюють вальс і стеляться до ніг

Де другий – там зів’яне все довкола

І сніжним килимом покриється земля.

 

Прощавай осінь

О, люба осінь! Ніжна чарівнице!

В розкішні шати землю одягла,

Багата й щедра урожаями своїми,

І днями теплими нас веселиш щодня.

Птахи в теплі краї ключем злетіли

Не чути в небі клекіт журавля

І сумно, осінь промайнула непомітно,

Красу свою забрала в небуття.

Колише вітер милії берізки

Співає їм, палкі пісні свої,

Про те, що навесні все знов розквітне,

І оживе навколо ніби з сна.

Зима прийшла, вітри січуть неспинно,

Немов у вальсі віхола кружля,

Довкола вкрито все сріблястим снігом

І в ковдру білу вкутана земля.

 

Лелека

У небо високо злетів лелека сивий,

І тільки гордо крила розпластав.

Як раптом він потрапив в буревій шалений,

Знесилений він до землі припав.

Минула буря, злива не вщухала,

А птах поранений в степу, в траві лежав,

І марилось йому, що він зустрів кохану,

Гніздечко звив, малечу доглядав.

Настала ніч, все стихло, тільки зорі,

Так холодно світили з висоти,

В душі у птаха вирував неспокій,

Яку нічний цвіркун розвеселив.

А з першими промінчиками сонця,

Почулася людська хода в степу,

То чоловік ішов, побачив птаха

Забрав додому бідолаху лікувать.